Вед:
Війна. Чужа. Нежданна. Непотрібна.
Геройство. Біль. Довчасна сивина.
Прокляття чаша випита до дна.
Жорстока тиша. Вибухоподібна.
Вед: Не одним сивим пасмом закосичена ця дата – 15 лютого, день, коли нарешті в далекому 1989 році закінчилась для народів колишнього СРСР десятирічна кривавиця трагічної війни в Афганістані.
Вед: Посивіли до строку юні наречені і молоді дружини, чекання вибілило скроні батьків і коси матерів. І, здається, навіки крейдяний пил і пісок осіли в молодих чубах воїнів-інтернаціоналістів.
Вед: 17 років тому 15 лютого 1989 року, ступаючи із сином по мосту через Аму-Дарью, генерал Громов символізував цим переходом закінчення для радянських військових афганської війни. Для кожного з більш ніж 600 тисяч тих, хто служив в Афгані, вона була і залишається своєю.
Вед: Для тих, хто не повернувся: 9511 – убитих у боях; 2386 – померлих від ран; 817 – від хвороб; 1739 – чиї життя забрали аварії і катастрофи. І для живих.
Вед: Ми повинні розуміти трагізм участі в Афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло з України більше 160 тисяч.
Вед: У цій війні загинуло більше 15 тисяч наших солдатів, 35 тисяч було поранено, тисячі потрапили в полон, 12 тисяч залишилися інвалідами, понад 100 тисяч живуть і житимуть з невиліковними хворобами.
Вед: Афганістан… Не відболить горе, не виплачеться і не відпечалиться на нашій землі, допоки житимуть батьки, брати і сестри, вдови і діти, вигублених у горах і долах Афганістану синів України.
Вед: “Афганістан болить в душі моїй” – ці слова близькі тим, хто пройшов крізь пекельний вогонь війни, тим, хто чекав повернення своїх синів, дочок, нареченних. Ще довго ятрітимуть душі прийдешніх поколінь ядучі запитання: в ім’я кого загинули й ставали каліками тисячі й тисячі юних співвітчизників у далекому Афгані?
Вед: Хто ж вони, герої Афганістану? Це були молоді солдати і командири – майже їх ровесники, які з перших днів служби в Афганістані познали ціну життя, склали єкзамен на зрілість. Війна безжально перекреслила їхні надії, плани, понівичила долі.
Читаються слова на фоні пісні “ В Афганистане, в черном тюльпане”
Вед:
Засинають піски –
Невблаганно, пекучо і сухо,
А у флягах – ні грама, ні краплі води.
І прицільним свинцем
Звідусіль огризаються “духи”,
Смерте, руку свою
Одведи одведи, одведи…
Час іде, немов на милицях.
Сонце вперлося в потилицю.
Нас затиснуто лещатами,
Як помрем, то всі солдатами.
Поділилися патронами…
Тапк тримали оборону ми,
Серце билося пташиною,
А думки - із Батьківщиною.
Вед: Наші солдати вірили, що виконують інтернаціональний обов’язок, тобто захищають братній народ. Для них та 10-річна війна, яка була, закінчилась не маючи початку…
Вед:
Чому ви в мене стріляєте?
Я на цівці свого автомату несу вам свободу,
Я навчу вас, як треба жити,
Я зроблю вас щасливими,
Я приніс вам свободу.
пісня О.Гасенка “ Афганістан”
Вед:
Вони вірили, що продовжують подвиги й славу батьків і дідів, які виконівали такі ж обов’язки в Іспанії, Угорщині, Чехії. Брудна, підступна війна…
Вед: Падали хлопчики на чужій землі, а в них на м’яких долонях лінії життя – такі довгі та прекрасні. Разом із ними у небуття пішло чиєсь щастя, разом із ними загинули їхні ненароджені діти.
Вед:
Очи туманить ядуча сльоза,
Руку скувала утома,
Палить їй душу афганська гроза –
Син не вернувся додому.
В неї він був ясночолий, як світ,
Сонячно так усміхався,
Ще й двадцяти не було йому літ,
Юним навік і зостався.
Ясеночки! Синочки! Сини!
Колосочки вкраїнського поля,
Колосочки вкраїнського поля,
Скільки ж вас не вернулось з вівйни.
Скільки ще вас у неволі?
Роки летітимуть, мов журавлі,
Та не полегшає втрата,
Доки ходитиме по землі
Мати солдата.
пісня “ Молитва” (Л.Гурченко)
Вед: Народ України повинен поставити свічу на символічній могилі жертв афганської війни і скласти молитву про вічну пам’ять безневинно убієнним, про вічну пам’ять людського болю.
Вед:
Поставте скибку хліба на стакан
І голови схиліть в скорботі вічній
За тих, кого убив Афганістан,
Чиї він душі зранив і скалічив.
О, Україно! Ніжно пригорни
Усіх живих своїх синів, як мати,
Щоб ми уже не бачили війни,
Не чули щоб ніколи звук гармати.
Хвилина мовчання.
Вед: Афганська війна героїчна і трагічна не тільки із-за обелісків, вона тривала вдвіче довше, ніж Велика Вітчизняна. Ніким і нікому не оголошена, вона потребує глибокого осмислення. Неможливо водночас здобути всі її уроки, політичні й військові, які необхідні для долі суспільства.
Вед: Закінчилась війна. Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами і медалями, але найвищою нагородою для тих, хто уцілів – є життя, а для загиблих пам’ять.
Вед: І зараз в 21 столітті на нашій планеті панують війни, злочини, насилля. Та ми маємо надію, що в майбутньому на всій землі владарюватимуть мир і злагода, що батьки виховуватимуть своїх дітей добрими, чесними, відданими людьми, істинними патріотами своєї країни, що люди забудуть навіть значення слова “війна”.
Вед: Бажаємо всім присутнім здоров’я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту у великому домі, який зветься – Україна!
пісня “ Боже, Україну збережи”
|